Був ясний весняний день. Веселе сонечко грайливо виглядало із-за білих хмаринок і лагідно посміхалося всім перехожим. Після довгої холодної зими воно ніжно зігрівало землю. Природа прокидалася. Великі кучугури снігу враз почорніли. Звідусіль потекли струмки талої води, утворюючи великі калюжі. Дітвора висипала на вулицю і щасливо бовталась у холодній воді. Добре було тому, хто мав високі гумові чоботи, вони могли заходити туди, де глибше.
Сашко вийшов зі школи після останнього уроку. Додому не хотілося. Він пам’ятав, що сьогодні планував підтягнути математику, і мама просила його прибрати свою кімнату… Але мама працює до сімнадцятої години, вона не побачить о котрій годині син повернувся зі школи. Доки Сашко роздумував, чим зайнятися, його помітили однокласники. Миколка запропонував пускати паперові кораблики. Сашко погодився. Скільки часу вони бавилися, важко сказати. Зупинилися тоді, коли побачили, що одяг і взуття промокли до нитки. Микола запропонував піти до нього додому, щоб висушити штани та куртки. У нього є нова настільна гра. Друзі зможуть познайомитися з нею.
Сказано – зроблено. Доки сушився одяг, учні спілкувалися, бешкетували. Ненароком розсипали мамині голки. Почали шукати їх на килимку поміж стільцями. Зібрали ніби усі, та через деякий час Сашко наступив на килимок і відчув гострий біль. Малесенька голочка майже повністю зайшла в ногу. Миколка знайшов щіпчики і акуратно дістав її. Після цього Сашко пішов додому. Нога боліла, але йти ще можна було. Вирішив мамі нічого не говорити.
На другий день нога стала боліти ще дужче. Терпів! Надіявся, що пройде! Через тиждень він уже не міг ходити і в усьому зізнався мамі. Приїхала швидка, завезла до лікарні. Виявилося, що невелика частина голки залишилася в нозі. Спасло нашого героя те, що вона застрягла між кістками біля п’яти. Терміново стали робити операцію. Хірург доклав багато зусиль, але дістати голку не зміг. Коли зовсім втратив надію на успішний кінець, вийшов на коридор до мами і поросив молитися. Без Божої допомоги не обійтися.
Запрацювали телефони. Молитовна група з семи чоловік вознесла свої молитви, щоб Господь втрутився в цю ситуацію і допоміг спасти Сашка.
Сталося чудо! Голка вже в руках у лікаря. Дивний наш Бог! Він завжди допомагає тим, хто до Нього звертається і просить захисту. Коли Сашко виписувався з лікарні, хірург подарував йому коробочку, в якій на маленькому клаптику вати лежала злощасна голка.
- Це тобі на згадку, щоб пам’ятав, чим закінчується неслухняність, і якою ціною спасає Господь!
Вдома мама відкрила Біблію, обняла сина і прочитала золоті слова: «… до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» Пс. 49:15. Після цього вони щиро подякували Господу за дароване спасіння.
Коли Сашко одужав, прийшов у недільну школу і засвідчив усім, який Добрий наш Господь. А ще він зрозумів, що потрібно слухатися дорослих і виконувати свої обіцянки. Обіцяв мамі, що після уроків прийде додому – потрібно було йти додому. Неправду можна не тільки говорити, її можна творити мовчки. Бог виправив ситуацію. Нехай Його Святе Ім’я буде прославлене навіки віків!
«Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» Пс.105:1
Лидия Гапонюк,
Турция, Стамбул
Пишу стихи, прозу. Родилась в Украине, живу в Стамбуле.
Прочитано 9356 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Прочтите!!! - Николай Погребняк Прочтите!!! Эту сказку написал мальчик, Мишка, живущий в хосписе; ему 12 лет. Когда Мишка лежал в реанимации, ему пообещали, что его сказку еще будут читать.
Проза : Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
