Когда возвратишься на землю
С высоких небесных глубин,
И Слову предвечному внемлют
Живущие, все как один.
Такое откроется диво,
Такая сойдет благодать,
Что мне ни единым мотивом,
Ни словом не передать!
Откроются вечности двери,
В сиянье святой красоты
Оденутся люди и звери,
И в каждом из них будешь Ты!
Но явишься Ты постепенно,
Случайность стирая и тлен,
И образ Твой вечно нетленный
Проявиться прямо из вен.
Ты будешь парить в каждом вздохе
И в выдохе явишься Ты,
В восторженном ахе и охе,
И в сердце живущей хвалы.
Ты будешь струиться из зренья
Алмазным волшебным лучом,
Ты будешь мелодией в пеньи,
А в речи Ты будешь огнем,
Ты станешь всей силой желанья,
В мечте будешь Ты высотой,
Заполнишь Ты все мирозданье
Своей неземной добротой.
В Своей неизменности разный
Ты каждый день новым творишь,
И каждый миг, к счастью причастный,
Тобою подпишется - Жизнь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Не зря Господь с тобой вожжается... Он даёт тебе то, что тебе действительно нужно, а не то, чего ты хочешь. Комментарий автора: Согласен.
Дудка Надежда
2015-04-17 10:16:01
Сказать:"Понравилось"- ничего не сказать.
При страшной жаре и высоком давлении
Рождается чудо Господне - алмаз.
В смирении сердца, в сердечном молении
Родились слова, что читаю сейчас.
Спасибо большое.Христос Воскрес! Комментарий автора: Спасибо, Надежда, за такие трепетные слова!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
